Веломарафон Париж-Брест-Париж-2015

13Вер - by Lisa - 0 - In Велозвіт

Париж — Брест — Париж (фр. Paris–Brest–Paris) — 1200-кілометровий веломарафон від Парижу до Бресту і назад. Вважається одним із найстаріших велоперегонів, перший відбувся у 1891 році. Гонки серед професіоналів проводились раз на 10 років до 1951 року. На сьогоднішній день веломарафон проходить 1 раз на 4 роки з лімітом у 90 годин.

Коротко про Париж — Брест — Париж 2015

Загальна кількість учасників зареєстрованих на старті 6052, пройшли дистанцію 5845. всього стартувало 35 учасників з України, 32 із них вклались у ліміт 90 годин. Найкращий показник проходження дистанції у Ройко Сергія, 1230 км він здолав за 57:45:43, 215-ий у загальному кваліфікаційному графіку.

Париж – місто неприступне. Закохатися в нього з першого погляду – все одно, що закохатися в модель з обкладинки журналу, котра, хоч і посміхаєтсья звабливо та приязно, однак, друже – не тобі.
Тому не варто, не варто закохуватися в Париж, перебуваючи в ньому на три-чотириденних гарячих путівках…
Любко Дереш “Есеї” (зі збірки “Трициліндровий двигун любові”).

Ще в травні в мене вже була відкрита Польська шенген віза. Та все ніяк не вдавалось нею скористатись. Про поїздку в Париж навіть не мріяла. Все вийшло спонтанно. Сашко вирішив приймати участь у легендарному бреветі (веломарафоні) Париж-Брест (французький) – Париж протяжністю 1200км, де на подолання дистанції дається 90 год. За організацію поїздки до Франції взявся Львівський велоклуб. Був орендований автобус. З України їхало близько 40 чоловік, з них 35 – учасників марафону.

Було вирішено, що я теж їду, але як, та за що, було невідомо. На час бревету, я хотіла бути волонтером на КП, щоб проникнути атмосферою марафону та подивитись на організацію зсередини. Далі не зрозуміла ситуація з візою Сашка, непонятки з моєю присутнісю та фінансові питання не давали спокійно жити останній місяць. Збори відтягнули до останнього дня. Ніч перед виїздом збирали рюкзаки, впихали та виймали з потрібних речей непотрібні. Всю ніч складались із здоровенними наплічниками вирушили на Львів. Дуже боялись проспати ранковий виїзд, бо нещодавно чули історію, як один хлопчина проспав виїзд на бревет. Їхали у бомж режимі, щоб мінімізувати трати. З України везли все – мівіни, крупи, сушені овочі та супи, сухофрукти, солодкі вкусняшки, колу, воду.

Горілку та цигарки на продаж не брали, бо не знали кому і де їх там продавати. Брали також газ та пальники, термоси. Для безкоштовного пересування по Парижу, я взяла велосипед. Під’їхали до нашого автобусу майже останні, тому місця достались на гальорці, в кінці. Всілись і вперед. Перекличка, і по класиці жанру, виявляється забули одного учасника, який відійшов в магазин. Повернулись – забрали.

Попереду перетинання кордону. Хвилювання. Це перший виїзд за кордон, тому процедура є невідомою. Прикордонники до нас не доколупувались, перевірили оглядово декілька сумок. За три години очікування отримали відмітки в паспорті та вже по європейським дорогам полетіли на Париж.

Різниця відчувається одразу, з першим метрів прикордонного пункту. Все акуратно, приміщення чисті. На трасах ідеальне покриття, розмітка, на узбіччях скошена трава, сміття відсутнє. На мостах високі прозорі забори, сіткові загороження обабіч шляху. Ех…у нас би ті сітки покрали б на дачі. По трасі є з’їзди для відпочинку з альтанками, столиками, безкоштовним туалетом з теплою водою, туалетним папером та в деяких місцях душем. Теж все чисто та доглянуто. Вздовж доріг багато «плантацій» вітряків, сонячних батарей.

вітряки

сонячні батареї

Всі поля оброблені та «усіяні» солом’яними клубками.

соломяні клубки на полях

Населені пункти від автобану загороджують високі забори, тому як живе Європа з автобану роздивитись неможна.

В Польщі заїхали в маркет на оперативні закупи. Докупили сири та м’ясні консерви. Доречі, продуктів нам вистачило на всю поїзду. У Франції купували лише багети, сосиски та вино. Основне харчування учасників під час марафону сюди не входило, бо возити все з собою було б затяжко.

О півночі проїхали більше 600км. Автобусу потрібно відстоятись. Тому ночуємо у готелі біля Польсько-Німецького кордону. Нас чекав охайний та чистий номер. Сніданок по картці. Напівшведський стіл. Готові страви накладають порційно, набране понаднормово забирають. Порція досить велика та різноманітна – можна добре наїстись.

сніданок

На кордоні з Німеччиною нас одразу помітили поліцаї та провели до дозволеного місця стоянки на перевірку. Далі було те, чого боялись всі з не французькими візами. Нас попросили вийти з автобуса, перевірили паспорти, у кого були не французькі візи, паспорти забрали і пішли в машину. Стало стрьомнувато, бо на цьому можна було завершити поїздку та як максимум повернутись у країну, яка видала візу. Чи може тому, що поліцаям показали запрошення від французів, чи може так все було норм, нас відпустили та побажали щасливої дороги.

дорога

Вже на Німецькій землі заїхали на туалет у Макдональдс. Туалет платний – 0,7Є. Для нас це дороговуто. Читала у стоперів, що закордоном в Маках вершки та додатки можна брати безкоштовно. Дійсно вони лежать за окремим столом. Напої також за окремим столом, кожен наливає собі сам, розрахувавшись на касі, дають стаканчик. Була спокуса прийти зі своєю тарою))), але ми вже так не нагліли. Лишень прихопили трішки вершків до кави. Поїхали шукати далі безкоштовний туалет.
Далі гарний автобан, забори-забори, невеличкі гори, гарні краєвиди, річки у долинах, розкидані на схилах будиночки з червоними дахами. Наша дорога проходила повз один із найбільших аеропортів у Франкфурт на Майні. Велич його вражає, літаків у небі як птахів, прям повітряний автобан. Поряд величезний залізничний вокзал. Такі масштаби, що так просто не передати словами.

Потроху починаю гортати французький розмовник. В школі французьку знала добре. Через не використання нажаль вона забута. Головне слово, що завчили ще в Україні – це «gratuit» – безкоштовно, щоб розуміти, що ми можемо собі дозволити)))
Підранок прибули в Париж. Заселились до готелю. Ми проживали в містечку Кламар, що знаходиться 15 км від центру Парижу. Містечко складається з двох частин, які розділені лісом – історичний центр та нові забудови. Ми проживали в новій частині. Місто чистеньке, пронизане вело доріжками, заселене переважно афрофранцузами.

Часу даремно не гаяли, кинули речі і на велосипедах помчали до Парижу. Ще в Україні я заготовила маршрути і точки де потрібно побувати.

дорога

Їхали до Парижу маленькими, вузенькими вуличками.

париж, вулиця

Одразу вразила вічливість водіїв – не обганяють, пропускають, чекають, дякують, якщо пропускаєш. Нам до такої свідомості йти і йти! Заїхали у парк. Люди відпочивають, лежать на траві, займаються фітнесом, бігають.

париж, люди займаються спортом

В парку встановлені лежаки для відпочинку. Зелені газончики, море квітів, багато водойм. Жодної бродячої собаки та смітинки, безкоштовний туалет. Взагалі дуже багато людей бігає, не лише в парках,а й так по вулицях. Це надихає. Круто!!

парк, париж

Мережа прокатів велосипедів, про яку читали, користується популярністю. На деяких паркінгах особливо у вечері велосипедів немає. Багато люду їздить на прокатних. Мій горний там був як «добрий день», переважна більшість їздить на сіті байках. У всіх велосипеди обладнані задніми маячками, ліхтарями, навіть їздять у світовидбивних жилетах. Велодоріжка проходить, як по тротуару так і по проїзній частині. Ніхто з автомобілів до тебе не тулиться, не підрізає, не проноситься на шаленій швидкості. Світлофорів дуже багато, є маленькі світлофорчики для велосипедистів та автобусів. Електромобілі у Франції користуються популярністю, на парковках для авто є передбачені електрозаправки.

париж, сена

Так ми підїхали до річки Сени. Ось і наша Ейфелева ціль вже видніється. Фотографуємось та рухаємось далі розглядаючи мости та архітектуру навколо.

париж

Ейфелева вежа вся всіяна туристами, які всередині, як мурахи, рухаються верх та вниз. В чергах людно, але ми і не планували підійматись. Розташовуємось поряд на обід. З кущів тягне туалетними ароматами. Взагалі, в більшості людних місць, такі аромати є присутні.>

париж, єйфелева вежа

Далі через будинок Інвалідів(музей війни) вирушаємо на Єлисейські поля (Champs Elysées). Там стільки людей, що не пройти, не проїхати. Бутіки відомих брендів, черга у LOUIS VUITTON , запах парфум, багато заможних арабів, нові шикарні авто. Пропихаємося до Тріумфальної арки. Як потім виявилось, з велосипедом на тому кільці бути не можна. Поліцаї ввічливо попросили зійти на проїзну частину. У них там в той день був вело аншлаг. Прийшлось поганяти наших, бо з першого попередження до нашого брата не доходило.

париж, музей війни

Далі нам до Лувру.

париж, лувр

Перед Лувром великий яскравий від квітів парк, багато стільців для відпочинку.Взагалі у всіх парках є лавки, а також велика кількість стільців, які розкидані по всіх закутках парку, які користоються колосальною популярністю(вільних майже немає). Обсяги Лувру величезні. Черги на вхід теж.

париж, лувр, черги

Певно ходити всередині потрібно цілий день. В нас на таке часу немає. Їдемо далі до Нотр-Дам-де-Парі.

Нотр-Дам-де-Парі

Заставляють задуматись фігурки людей та міфічних істот, якими оздоблені будинки, фонтани. Цікаво, що собі уявляли художники та архітектори тих часів, створюючи все це. Потрапляємо у зливу. В соборі Парижської богоматері був концерт – грав орган та співав хор. Атмосфера магічна, коли співали, аж мурашки йшли по шкірі.

Нотр-Дам-де-Парі 2фото

Тим часом вже вечоріло. До готелю повертаємось через Люксембурзький сад.

Люксембурзький сад 1

Аромат квітів та краса не дає просто так проїхати повз. При такій кількості прекрасних парків та садів гріх не займатись спортом та бігом.

юксембурзький сад 2

юксембурзький сад 3

Заїхали в Мак в туалет. Туалет під кодовим замком. Добра маленька дівчинка піднесла чек з кодом, так і зайшли. По дорозі багато залишків припаркованих велосипедів – колеса, рами. Навіть бачили поржавівший тандем без коліс. Виникла спокуса допомогти французам у прибиранні металобрухту з вулиць та забрати раму, але вона привязана U- замком Абус, а з ним так просто не розберешся.

тандем

Так без напрягу ми щодня накручували більше 50 км.

Головною складністю для нас було переключитись на європейські ціни. Для нас все дорого, навіть найдешевше. За декілька днів адаптувались і вже цінник у декілька євро так не лякав.

ціни на фрукти та овочі

Але скажу про себе не було спокуси і витрачати. Хотілось чогось особливого хфранцузького, а то треба було пошукати, бо з сумермаркетів можна купити і внас. Часу не вистачало навіть нормально поїсти,те що взяли із собою, про нормально виспатись я взагалі не згадую.

Наступного дня вирушаємо на байк чек (перевірку велосипедів перед марафононом).

прикол

Наш шлях проходив через Версаль. Поспішаючи на велодром не мали часу підійти до входу, просто позаглядали здалека та полетіли далі.

чек байк

Біля велодрому було людно.

веложром

Хлопці звернули на перевірку, я залишилась при вході. Я розглядала велозасоби та рандоньєрів. Чого там тільки не було і веломобілі, і орбітреки, ретро велосипеди, велика кількість тандемів та крутих шосейників.

веломобіль

Велодром звісно крутяцький. Поряд є памтрек. Нещодано в м. Рівне силами та ентузіазмом завзятих у міської влади ледь випросили грунт та побудували малесенький памтрек. Нам би дорости до таких масштабів!

памптрек

По дорозі до готелю заїхали до безкоштовної частини Версальського парку. Площа гагінтська.

версальський парк

Там царить тиша та спокій. Є дуже багато різноманітних стежочок та доріг, як через сам ліс так і центральні алеї. Проїхавши в глиб, на зустріч нам їхали поліцаї і певно говорили, що парк зачиняється та просили вийти. Ми з їх мови зрозуміли лише «s’il vous plaît»(будь ласка). Ми вирушили ризикнути, можливо вже і ніколи не побуваємо у Версалі, та поїхали далі. Швидким темпом об’їхали водойму та по вказівникам попрямували до центрального входу.

версальський парк 2

Далі вузенькими та досить горбистими вуличками шукали магазин щоб купити багету. Це була неділя і магазини та навіть великі маркети були зачинені. Знайшли робочу лише одну невеличку крамничку. Для нас розбалуваних цілодобовим графіком роботи чи до 22-23 без вихідних, це досить не зручно. У Франції в неділю більшість магазинів зачинені, або мають скорочений графік роботи до обіду, великі маркети працюють до 20 год навіть у звичайні дні. Алкоголь та тютюн ввечері купити дуже складно.

До готелю вирушаємо через ліс. Навіть там центральні дороги асфальтовані. Розвилки на грунтові дороги мають кільцеву систему з гарними квітчатими клумбами по центру.

Наступного дня вже старт на марафон. Часу на сон зовсім мало, бо приїхали опівночі. Речі з собою не зібрані, тим паче ранній підйом на сніданок.

Сніданки це окрема тема. Вони були включені у вартість проживання. У французів сніданок називається le petit déjeuner(маленький сніданок). Зазвичай це кава, чай, сік, круасани чи багет і солодкі намазки до нього – джеми, масло. На шведському столі була представлені продукти, але певно, це передбачало вибрати щось одне. Чи то пластівці, чи то багет, чи то круасани, чи то йогурт. А нам треба всього та побільше тай ще з собою взяти. Перший день вони офігіли та й ми теж, тому що їжі на всіх не вистачило і її не поповнювали. Тим, хто прийшов на декілька хвилин пізніше, нічого не досталось. А в останній день, нам заявили, що ми все з’їли в попередні дні і майже нічого не подали.

Після сніданку лишається зовсім мало часу, бо виселення з готелю до 12 год. Збори наче на Еверест. Всі речі потрібні, але погоня за вагою та об’єми сумок натякають, що все не влізе. Скоріше б старт. Тут виявляється, що волонтери на КП виїжджають о 13 год. Шкода, що пропускаю старт. Тому оперативний обід і в дорогу на КП. Волонтерили з Костею із м. Суми.

Наш волонтерський пункт був у маленьку селищі Сант Ніколя де Пеле (St NICOLAS-du-PELEM), це близько 100 км до Бресту та океану. Марафонці на нього заїжджали два рази, дорогою в Брест та дорогою в Париж.

Ввечері приїхали на місце. Селище наче лялькове. Маленькі будиночки з каміння, охайні подвір’я. Як на неділю, повна тиша, на вулицях зовсім безлюдно. Готелів тут немає. Заселяємось у приватний будинок, де здають кімнати туристам. Все як у кіно – знизу маленька кафешка, вузеньні сходи, кімната з вікном у дасі. Власники з першого погляду хроніки, але досить приємні. Мадам емоційна жінка. Щось підказувало, що тут буде весело. Наступного дня кафешку знизу закрили,саме на час марафону, Одразу було зрозуміло, що двіжухі тут не люблять.

дарк на фоні сіна

Зранку вирушаємо на КП. Нашею задачею було напоїти українську команду чаєм з печивом та привести до тями. Кому треба, то дати чарівного пенделя щоб крутили далі. При потребі зарядити акумулятори до ліхтарів та різних гаджетів.
На оціфійному КП біля паркінга для велосипедів пригляділи лавочку та там розташувались. При в’їзді на КП повісили прапор. Більше там так ніхто не наглів. Ні прапорів, ні груп підтримки від інших команд учасників на нашому КП не було.

Організація марафону дуже маштабна. Декілька десятків волонтерів від організаторів працює лише у нас на КП. За весь час марафрну волонтери працювали в режимі нон-стоп, не змінювались, марафонців зустрічали при вїзді цілодобово, показували куди проїхати та, що потрібно зробити. На деяких КП були масажисти. На нашому КП було організоване велике спальне місце для учасників, столова з гарячими стравами, буфет із закусками, виїзна веломайстерня та міні веломагазин.

дарк на фоні сплячих у їдальні

Першим з українців до нас приїхав волинянин Ройко Сергій, відпочив декілька хвилин та поїхав далі. Проїхали ще декілька учасників, в готель за речами йти відмовились, було вирішено всі пакунки перенести до КП. Wi-Fi на КП не було, тому передавати оперативну інформацію в світ нажаль не могли. Взагалі з Wi-Fi у Франції сутужно, все запаролено, подекуди платно – халяви немає.

Ройко Сергій

Тепер про інформацію про перетин КП учасниками БП, що була на сайті. У кожного учасника на нозі був чіп. При вході на КП стояли ворота, які ловили сигнал і передавали в мережу. Інформація йшла із затримкою, інколи в півдня. Я дуже переживала за своїх рівенчан – Кудрика та Панчука, бо інформація, що виїхали о 20 год була і до ранку більше нічого. Хвилювання зашкалювало. Близько обіду з’явились відмітки, що декілька КП взято ще зранку, тоді зрозуміли, що дані передаються з перебоєм.

Тим часом учасники під’їжджали і ближче до вечора їх кількість досягла максимуму. Дуже вразив вік учасників. Були такі дідулькі та бабулькі, що ледь ходили поза байком. Один з таких прихав на крутому шосері, відщебнув з рами палицю і покульгав на відмітку. Певно, то щасливі люди та найкраща старість! Мати таке захоплення, щоб у 80 років їхати 1200км…це викликає повагу(а найстаршим учасникам було 80!). Всім би такої старості! Був також учасник без ніг, який всю дистанцію крутив руками. Респект таким людям!

Найскладнішим завданням, у нас як у волонтерів, було впізнати наших із колон приїжджаючих. Не всі їхали з українською символікою та не завжди у спонсорський кофтах. Вичислити своїх можна було лише по прапорцю на номерку, що був прикріплений на байку.

кп прохід

Ближче до вечора наші почали їхати пачками. Тільки й встигали всіх обслуговувати. Хотілось всіх добряче накормити, борщем, гречкою, картоплею та іншими рідними душі смаколиками, але в нас на озброєнні лише чай, марійки та кола. Зі своїх запасів бажаючих пригощали салом з часником та багетом.

ліза з багетами

Ми бігали до номеру, як мурахи, постійно носячи на зарядку акумулятори. В кімнаті все як у аптеці. Кожне зарядне з папірцем часу, о котрій віддати.

Вночі марафонці спали, як могли. Приміщення КП було встелене сплячими тілами, сидячими за столами, в кутках, лежачими прямо під ногами, де всі ходять, під столами. Хтось десь відхопив ковдру і спав на вулиці на асфальті біля байка. Черга на спальне КП довжелезна. Паркінг для байків переповнений. Приміщення школи де знаходилось КП, прилеглі клумби з газонами, з усіх сторін, були обліплені велосипедами та рандоннерами. А райдери все під’їжджали і під’їжджали. Життя вирувало на повну силу!!

кп сон сидя

Такий режим був всю ніч. Моя двійка Кудрик та Панчук приїхала вночі. Получили тренди, що десь довго так матраснічають. Поспали 2 годинки та рушили далі.

Ця ніч була найхолодніша, з тих, що ми застали у Франції. Давалось в знаки і близьке розташування до океану. На світанку був дуже рясний туман, як молоко. Пробирало до кісток. Кажуть було до 4 градусів тепла. Ми щоб не пропусти наших учасників, в кращих традиціях ПБП, теж працювали без сну, вдалось лишень покімарили декілька год на лавках.
На ранок вже почали повертатись наші марафонці з Бресту.

До середини ночі вся наша команда поїхала на Париж. За нашу часту біганину та за відвідування готелю учасниками нашої команди, які по точці на треку туди під’їжджали, в пошуках тимчасового притулку, – нас виселили, просто посеред ночі, повикидавши речі з кімнати. Довелось ніч бомжувати на вже знайомих лавочках. Взагалы мадам з нашого хостелу дуже пощастило, що наш словниковий запас обмежувався лише позитивними висловами і дискутувати з нею нам було не посилам))

Взагалі з погодою під час марафону пощастило. Дощ був лише в останній день, що було вже не так критично, багато хто до того часу вже фінішував.

На ранок весь двіж спав, доїжджали лише доходяги. КП по трошки згорталось. Ставало якось сумно, що ця маленька історія вже позаду і наша поїздка скоро добігне кінця. А все стало таке знайоме, вулички, магазин, люди. Навіть мовний бар’єр вже не був такий страшний – навчились розуміти на мігах. Залишалось лише хвилювання за нашу команду, адже проблеми з передачею даних продовжувались та слідкувати за пересуванням учасників було складно. Тим часом контрольний час для перетину проміжних КП добігав кінця, і багато хто їхав на грані не вкластись в час. Емоції переповняли. Тішились думками, що все буде добре, адже більше нічим ми допомогти не могли. Близько обіду Сплітовці забрали нас та повезли у вже рідний готель біля Парижу.

По прибуттю в готелі вже були фінішери. Замучені та щасливі відпочивали та відходили від темпу марафону!
Контрольний час у тих хто стартував о 20 год закінчувався о 14 год наступного дня. Актуальної інформації про перетин КП немає….нерви…хвилювання…хвилювання….ніч без сну з постійним тицянням та оновлення сторінки сайту ПБП.

Зранку йду на коротку прогулянку містечком.Тим часом автобус вже привіз велику пачку учасників. В наступній рейс відправляюсь я. Розминулась зі своїми – Сплітовський бус вже повіз їх. Забираємо решту і із спокійною душею, що всі доїхали до фінішу вирушаємо до готелю.

Чи були сумніви, що Саша та Ігор не доїде? Не було, знала, що сил вистачить, але відсутність прямого звязку з ними напрягала, було досить дискомфортно.

фото усі разом

Приїхавши до готелю розумію, що Кудрик та Ігор дуже хочуть спати та нездатні на екскурсійні покатушки, а в мене по плану є не відвідані місця Парижу. Залишаю їх і їду в Париж. Та й і не побачити нічне місто, то майже нічого не бачити взагалі. З Сергійом Ройко вирушаємо на Монматр, адже звідки відкривається чудова панорама на весь Париж. Дорога проходила повз центральний вокзал. Райончик ще той. Одні чорноброві, бомжуватої зовнішності, повії, якісь торги на вулиці, хапання за руки. Бррр… На панорамний майданчик біля собору Сакре – Кер під’їжджаємо вже затемно. На собор якось не звернули увагу. Вогні Парижу заворожують. Згадуємо, що Ейфелева на початку години п’ять хвилин мерехтить вогниками. Знаходимо гарне місце для споглядання і voilà. Всі тішаться мов діти. Вирушаємо далі до Єлисейських полів, з надією, що алея світиться, як у кіно. Виявилось деревця прикрашають лише взимку. Та по дорозі є не менш гарні місця – будинки та інші архітектурні будівлі з ефектною підсвіткою. Можливо навіть вночі деякі виглядають цікавіше та містичніше. Далі до Ейфелевої. На годиннику вже за північ, але це не відчувається взагалі. Атмосфера розташовує до перебування тут. Освітленя вулиць чудове, можна їхати без ліхтаря, історичні пам”ятки та цікаві місця мають бомбезну підсвітку, туристів мало, машин на доргах теж – все сприяє для нічної прогулянки! Нічна Ейфелева прекрасна! Взагалі в нічному Парижі потрібно обов’язково побувати – зовсім інші відчуття!!!!

єйфелева вежа вночі

Із того, що не побачили зблизька, то Парижський Нью-Йорк(сучасний район з висотками) – квартал Дефанс, але зато поспоглядали на нього з висоти Монматру. Будемо сподіватись, що ця поїздка нам відкриє дорогу у світ і ми ще повернемось до Парижу та у Францію.

Наступного дня дорога додому. За цей час настільки звикла до Франції, в пам’яті трішки почалась відповлюватись французька. Певно не хотілось повертатись, бо надивившись хоч ззовні іншого життя, розумієш що повертаєшся до розбитого корита. Що тебе чекають автохами на дорозі, ями, сміття та відсутність культури відпочинку у громадських місцях. Це сумно. Розумієш, що якщо ти і деякі твої друзі змінюють свідомість та підхід до речей, більшість лишається незмінна. І руками тих декількох не можна змінити світ довкола нас.

Ось так і завершилось перебування у Франції. Дорогою до України відвідали Прагу.

їдемо до праги

Вже о 7 год ранку були у центрі. Але з настанням дня туристів понаїхало стільки, що не пройти. У центрі Праги ціни французькі, а все інше бажає кращого. Ціни на сувеніри дорожчі ніж біля Лувру. Дуже відчувається радянська епоха, яку так намагаються вижити, але сліди її змінити тяжко. На вулицях багато російськомовних, в крамницях багато матрьошок, хрусталю. З обміном валют взагалі біда. В крамницях приймають, як місцеву валюту(крону) так і євро(курс треба обов’язково уточнювати). За обмін валюти у обмінниках беруть комісію. Якщо при вході не спитаєш по якому курсу валюта та скільки дадуть за певну кількість твоїх грошей, то по замовчуванню обміняють по грабіжному курсу майже вдвічі дешевшому. На що дехто з наших і попав. Так, що будете обережні в Празі! Туалет у Маку теж платний – 10 грн.

прага

прага

Далі дорога додому. Перетинання кордону. Нічна прогулянка знайомим містом Лева та прихисток на сон у гостинних львівян. Та рідний дім.

Ось такий він перший виїзд у світ!

На завершеннгя підходять слова:
Що тобі розповісти про перший закордон нашої людини?
Навчені з книжок мови та історії, коли ми потрапляємо туди – це культурно-економічний шок.
Крім зустрічі з омріяним і недосяжним ми ще усвідомлюємо свої порожні кишені й те, що ми чужі на цьому святі життя.(Іванцова Міла. Родовий відмінок)

З.І. Далеко нам ще йти ті у Шенгени, багато чого потрібно збагнути, навчитись жити по законам та правилам! Певно в Європу потрібно їздити не на екскурсії по музеям, а просто на прогулянки містами та споглядання інакшого ніж в нас життя, можливо лише тоді буде змінюватись свідомість і вікно у світ стане для нас ближчим!

Дякую всім за компанію! Було класно!!!

Автор:

Єлизавета Сиродчук https://www.facebook.com/elizaveta.syrodchuk?fref=ts

Фото Олександра Кудрика:

https://plus.google.com/u/0/photos/+%D0%90%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%9A%D1%83%D0%B4%D1%80%D0%B8%D0%BA/albums/6189279656777313985

https://plus.google.com/u/0/photos/+%D0%90%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%9A%D1%83%D0%B4%D1%80%D0%B8%D0%BA/albums/6189277747836800577