МАРАФОН “ПОЛІСЬКА СІЧ – 2016” і…Я (частина 4, день 3)

22Бер - by Віктор Войтович - 0 - In Велозвіт

Стрімка дорога до фінішу, усвідомлення помилок

Ранок 3-го дня видався не менш вдалим з точку зору погодних умов. Видавалося, що і сьогодні знову буде сонячний чудовий день. Це, звісно, сприяло підняттю загального настрою нашого великого табору. Але це не був старт першого дня, чи, навіть, ранок другого. Непоміченою не залишалася загальна втома від дводенних перегонів.
сніданок

Сніданок

А, можливо, це був просто прояв смутку за те, що марафон сьогодні закінчиться і далі треба буде вертатися «на землю», де чекають не дочекаються буденні справи. Тож, у полоні таких глибоко-мрійливих та сонячно-засмучених думок ми стартували третього дня.

старт

Старт, категорія Спорт, КП2

старт,  туристи

Старт, категорія Туризм, КП2

Частина з нас знову стрімко рушила. Це, мабуть, були учасники, які затялися подолати маршрут першими. Решта, як і я, неквапливо виїжджали з галявини, що дала нам прихисток цієї ночі, на асфальтовану дорогу.
Разом із багатьма іншими учасниками, наш маршрут до фінішних воріт ми долали асфальтом. Був ще інший, основний, варіант маршруту, майже паралельний, але в основному ґрунтами. Тут немає глибоких поліських пісків, ґрунти в основному суглинкові, тверді (особливо у засушливу погоду), але більшість таки обирала асфальт, посилаючись хто на втому, хто на брак часу.
Тож ми вирушили до фінішу нашого триденного марафону, зробивши 30-ти хвилинне відхилення від наміченого маршруту для того, щоб помилуватися краєвидами Надслучанського парку з висоти Губківського замку, вірніше з прибережної гори, де знаходяться його руїни.
Дехто не поїхав до Губківського замку і чекав на повернення основної групи прямо на мосту у Сосновому, з якого по різні боки відкривалися чудові краєвиди Надслучанщини, проте, наймальовничіші з них вже приховалися там, за згинами скелястих берегів річки Случ.
Губківський замок

Губківський замок

Губківський замок

Губківський замок

Губківський замок

Губківський замок

Губківський замок, волонтери

Волонтери

Разом з першими, хто повернувся з екскурсійної мандрівки до руїн Губківського замку, ми рушили далі.

случ

Заяча скеля, р. Случ

Проїхавши Соснове, Совпу та Світанок, ми наближалися до траси Київ-Чоп, яка веде прямісінько до Рівного. Тут нас обігнав автобус Поліської Січі, вщент наповнений нашими речами, організаторським інвентарем, супроводжуючими (ледь не написав, співчуваючими ☺, хоча хто кому має співчувати – питання) та волонтерами.
Цією ділянкою я вперше помітно відчув переваги «сидіння на колесі», рухаючись у групі. Був зустрічний вітер, тож рух за кимось, хто розсікав собою потоки повітря, беручи на себе потужний супротив повітряних мас, був помітно легшим.

дорога

Дорога до джерела

Мабуть, саме під час цього я допустив декілька помилок, не розрахувавши свої сили, що призвело до короткотривалих наслідків, які, проте, не можу віднести до позитивних. Ми періодично змінювали один одного, тож коли я опинявся першим, то, відчуваючи величезну відповідальність за усіх, хто позаду, витрачав енергію сповна. Дуже хотілося, як-то кажуть, не підкачати.
Під прямим променями сонця, але овіяний вітром, я навіть не відчував втрати води. Волога, виходячи через пори тіла, швидко випаровувалася. І якщо на початку руху відчувалася спрага, то потім я про неї зовсім забув, її просто не було. Сил, здавалося, ще було вдосталь, але загальний стан, з кожним кілометром, що наближав мене до фінішу, ставав дедалі дивнішим, чимось нагадуючи гірську хворобу (ми її улесливо звали «горняшка», – хто піднімався у високі гори, мабуть, зрозуміє про що я).
Тільки згодом стало ясно, що це був тепловий удар. Забувши про поповнення організму водою, яка стрімко, але непомітно полишала його, я, не маючи достатньо досвіду, сам призвів до нього. Вишукуючи причинно-наслідковий зв’язок появи теплового удару, я дізнався з одного з тематичних інтернет-джерел, що швидко втрачаючи вологу з якою виводяться і солі, ми можемо не відчувати спраги. Бо якраз надмірна концентрація солей (при поступовій втраті організмом води) і викликає почуття спраги. Отож 2-3 дні після марафону був період «реабілітації». Я, звісно, не лежав лежнем, але «продуктивність праці» замість того щоб зрости після такого активного відпочинку, явно була нижчою від норми. Це був такий собі урок. В майбутньому, долаючи ще більші відстані, до таких наслідків не доходило. Тепер, якщо пити я не хочу, я п’ю воду «через не хочу». Ну і про утримання сольового балансу в організмі, про поповнення енергетичного запасу під час тривалих велоподорожей теж не слід забувати. Про це, як виявилося, написано безліч статей, просто треба до них було дослухатися своєчасно.
Я вже казав, що не є прибічником руху велосипедом дорогами із будь-яким автомобільним трафіком, але траса, яка збудована за усіма правилами доріг такого рівня, містила по усій довжині досить широку асфальтовану частину, більше схожу на узбіччя, бо є умовно відокремленою від саме проїжджої частини суцільною роздільною лінією. Величезні фури, не говорячи вже про інші автомобілі, які нас обганяли, не створювали нам відчутного дискомфорту. Тож, автотранспорт їхав «своєю» дорогою, а ми – «своєю».
А затяжні спуски дали можливість ще раз пересвідчитися у слушності науки фізики. «Маса – міра інертності» – цей вислів, що пам’ятається ще зі школи, не аби як підтверджували мій стрімкий набір швидкості під час цих спусків без докладання жодних зусиль. Тому, хто відчуває зайву вагу – не журіться, – у вас є переваги! ☺
Кожного разу зупиняючись поблизу сільських магазинів, розмови велися про велосипеди, а надто усіх цікавило, хто і як вдосконалював чи то, по-сучасному, апгрейдив свій байк. Мова йшла і про глибину і ширину коліс, про їх діаметр, про велосипедні рами, вилки і сідла, про касети і передні овальні зірки і про багато інших речей, які кожен намагався, хоч в останній день, розпитати, або поділитися своїм власним досвідом. Я виніс з тих розмов одне – межі досконалості, таки, не існує, тому треба радіти з того, що маєш!

Неочікувано, як на мене, швидко, ми разом, одночасно, дісталися до фінішу на Пагорбі Слави, від якого бере початок і добре видно наше місто.

переможці

Переможці категорії Спорт

фініш

Фініш

Я визвався провести одного з харківських велотуристів до дороги, яка прямує до місця старту, де було припарковано його авто. Тож, швидко прощаючись і дякуючи за компанію усім, ми вирушили, бо дарма, що мав намір невдовзі повернутися до місця фінішу уже на авто, щоб забрати свої речі, був сумнів що більшість «зі своїх» ще застану.
Вже повернувшись, я мав можливість деякий час поспостерігати, як фінішує решта марафонців. Втомлені, але однозначно щасливі, вони, мабуть, стримано пишалися і за себе, і за тих, що були з ними поруч. Вони спромоглися. І, дійсно, було чому пишатися. Багато чого залишиться у пам’яті кожного з учасників, як яскраві моменти життя, бо ж життя – не ті дні, які проживаємо, а ті, що згадуємо!

Потім було загальне фото, посмішки вдячності на прощання.

Фініш!

Фініш Марафону Поліська Січ 2016

Тішила думка: Скоро ж побачимось!
орги

Організатори Марафону Поліська Січ 2016