МАРАФОН “ПОЛІСЬКА СІЧ – 2016” і…Я (частина 3, день 2)

20Бер - by Віктор Войтович - 0 - In Велозвіт

Про боротьбу з піщаними завадами та купання в поліському чаї

Чесно кажучи, навіть не сподівався, що ранок другого дня марафону видасться таким добрим. Вчора ввечері думалося, що пробудження не буде легким, що не вистачить ніяких сил швидко зібрати намет і зібрати себе до купи для продовження подорожі. Вчора ввижалося, як скований виплесками молочної кислоти по усьому організму, зранку пересуватимуся як побита собака, пересилюючи біль і печіння у м’язах.
Але пробудження було бадьорим. Жодних натяків на підвищену концентрацію молочки в м’язах також не було. Втома минула, але, таки, дійсно була, бо залишила після себе легку тінь. Та і ранок був гарним – свіжим, росянистим та сонячним. Все скидалося на те, що і день сьогодні буде чудово-сонячний.

КП1, ранок

Ранок, КП1

Тож новий день почався з новими силами. Маючи невеликий «досвід» подолання піщаних ділянок маршруту, була думка використати «план Б» і долучитися до чималенької групи учасників, що їдуть другого дня спрощеним маршрутом, минаючи піщані перепони, яких на сьогодні було анонсовано значно більше.

КП1, сніданок

“Кухня”, КП1

Сніданок з каші й чаю пройшов «на ходу» – одночасно і снідали, і збиралися – берегли час.
КП1, підготовка

Згортання табору, КП1

Тож якось неочікувано швидко ми разом і з великою масою учасників були готові до старту, попередньо перенісши свої пожитки у визначене для подальшого їх транспортування місце.

Купа речей

Збір речей

Ми, в оточенні чудового прохолодно-свіжого сонячного ранку, стояли, чекали, востаннє оглядали свій байк, кожен думаючи про своє. Може вранішня чистота ранку та очікування нових випробувань і сприяли таким далеко непоодиноким проявам чесності перед собою. Погляди в багатьох були звернуті кудись всередину себе, наче дуже замріяні. Обличчя також не були вже такими легковажними як вчора, а ніби зосередженими, «обтяженими досвідом». Так здавалося. Можливо тому, що був вибір і що ті, хто, як і я, таки наважився пройти повний маршрут, і ті, хто обрав собі спрощений варіант маршруту, якраз і міркували про те, чи зробили вони його правильно. Але зараз вже можу сказати: Правильним був будь-який варіант. Задоволення від подорожі отримали усі, без винятку.

старт, день 2й

Старт

Тож, нас сьогодні очікувало два старти. Перший, неофіційний, з місця ночівлі, а другий, офіційно-урочистий, з центру Березного. Керівництво Березного долучилося до деяких організаційних моментів марафону, тож і не скористатися нагодою урочисто дати старт невиданій для містечка різнобарвній масі велосипедистів і велосипедів не могло, звісно з відповідними побажаннями та запрошеннями приїздити до них ще. Хоч це і відібрало деякий час, відчути ще раз масштабність події, в якій ти береш участь, було приємно.

Тож урочисто стартувавши вдруге, ми, ощадливо витрачаючи сили – довід таки дався взнаки, виїхали з Березного, знову перетнули міст поблизу нашого місця ночівлі і вирушили обраними маршрутами.

Дорога вздовж лівого берега р. Случ

Под річкою

Спочатку, близько 5 км. аж до села Вітковичі, наш маршрут понад правим берегом Случа безмежними прибережними луками. Наприкінці села ми звертаємо на міст через невелику притоку Случа, що носить «нескромну» назву Велика Річка. Далі наш шлях пролягає лісом, подекуди розрідженим завзятими лісоводами та незаконними вирубками.

Шкода наших поліських лісів, що дуже потерпали останні десятиліття внаслідок «дбайливого» ставлення. В цілому по Україні за останні роки було знищено приблизно близько 15% лісових площ, тоді як відновлено менше як 5%. І хоча «лідерство» за цими показниками утримують багато років поспіль Карпати, наше Полісся, на жаль, також «не пасе задніх». Це, очевидно, не може не мати впливу на стан екосистеми всього поліського краю. А тут іще бурштин зі своїм бездонним «ринком збуту»… але це окрема тема. Просто шкода.
Ліси

Лісова дорога

Хоча ліси й «порідшали», Рівненське Полісся утримує найбільший показник лісистості серед усіх областей українського Полісся. Тож, насолоджуємося подорожжю повз ліс, який завжди, у будь-яку пору року, за будь-якої погоди, вабить і заворожує.
ліси

Ліс

І надихавшись вдосталь чистим повітрям поліського лісу ми відразу в’їжджаємо в околицю села Князівка. Тут вперше відчуваєш його віддаленість, а значить і якусь свою особливість. Це стосуватиметься і інших сіл, що зустрічатися маршрутом далі. Це і є справжнє Полісся, дєтка!
Піщані дороги, що подекуди змінюються бруківкою, дерев’яні хати, які вже скоро можуть слугувати музейними експонатами як підтвердження майстерності тутешніх будівельників-столярів і люди, які нерідко зустрічаються саме в цей день, бо неділя, тож, відпочиваючи від важкої буденної роботи, можна вийти потеревенити на сонечку із сусідами.
А тут таке! Нескінченний потік розрізнених груп вдягнутих у яскраве барвистих велосипедистів не може дати спокою цікавості. Що ж це робиться? Куди вони їдуть? Змішані почуття. Підтвердження припущень, що бучне різнобарвне життя, сповнене масштабних подій в дійсності таки є. І усвідомлення самоповаги за своє село, яке не проминуло увагою це велике дійство.
Це було особливо помітно по небагатьох тих, хто, незважаючи що сонце не досягало навіть свого зеніту, вже виглядали надто «веселими» і на «радощах», здавалося, були готові на ходу зупинити байк і тебе, мабуть, для того, щоб потиснути руку. Це відчувалося і від тих, хто вітаючись, мовчки кивав головою, демонструючи тим самим свою стриманість.
Дивно, але попри те, що наша група їхала далеко не першою, ми то тут то там чули незмінне «А куди це ви їдете?». Можливо, перші були надто націлені на швидке подолання маршруту і доля комунікаторів з місцевими жителями випадала саме нам. Хтось з нас, випереджуючи вже наперед відомі запитання, під’їжджаючи, запитує першим щось типу «А до Києва ще далеко?» і, користуючись декількасекундним збентеженням, встигає проїжджати повз, посміхаючись, на відстань, з якої вже не розчути відповідь, якщо вона взагалі була.

Понтонний міст с. Князівка

Понтонний міст с. Князівка

У Князівці переїжджаємо мостом на лівий берег Случа, вздовж якого продовжуємо рух.

ліс, юра

Біля ДОТів

Рухаючись лісовим масивом понад мальовничим берегом зустрічаємо ще три довоєнних бетонних ДОТи. Потаєні часом, мохом та густою кроною дерев та кущів, окремі з них можна відразу і не розгледіти. Кожного разу дивуєшся якості побудови цих оборонних споруд – ні мороз, ні дощі, ні спека, ні поросле «озеленення» не спромоглися за ці багато десятиліть зруйнувати їх, кинутих напризволяще.

доти

Так доїжджаємо до села Тинне, яке виявиться останньою твердинею цивілізації. Декілька сільських магазинів і навіть супермаркет (швидше мінімаркет, але для нас він – супер, тому і сперечатися не будемо ☺ ) дають змогу відновити втрачені калорії і вологу, а також поповнити їх запаси, що, як виявилося, було дуже доречним.
Повернувшись у Тинному на правий берег Случа, ми, нарешті, починаємо рух на південь у напрямку нашої сьогоднішньої фінішної точки, а не навпаки як було до цього.
Четверта частина сьогоднішнього шляху позаду. Сил ще вдосталь. Але попереду виснажливі піщані випробування, які заберуть найбільше сил.
Тож ми далі рухаємося треком, що поступово віддаляється від берега і проходить піщаною дорогою околицею лісу, поступово заглиблюючись у його нетрі. Тверді ділянки цієї дороги все частіше змінює глибока піщана колія, часто вже лише «прохідна». Тут саме починаються «славнозвісні» піски другого дня марафону.
Сонце знаходиться в зеніті, тож його промені дістаються до нас крізь крону переважно хвойного лісу. На такій «швидкості» спека стає відчутною.
Прикрість в тому, що у таку засушливу погоду ти їдь чи йди по піску – все рівно втратиш сили. Ми «хитрили» і часто намагалися проїхати обабіч дороги по опалому листю, хвої чи траві, але все одно колеса провалювалися, хай і не так глибоко, але достатньо для того, щоб тебе швидко виснажити. Тож усі без винятку, незалежно від того, який у тебе байк, чи гібрид, чи МТБ (шоссера не бачив) були вимушені хоч якийсь час вести його в руках, щоб бодай якось перехопити дух.
Пісочок

Пісочок

Справедливості ради мушу визнати, що власник фетбайку, якому заздрили тоді усі, ні разу не вів його в руках. Він був у своїй стихії. Їхав собі поволі, але впевнено, періодично чекаючи нас на черговому розгалужені лісових доріг.

Подолання пісків на фетбайку

Фетбайк долає пісок

До речі, про лісові дороги, їх на тому відрізку маршруту, здавалося, було безліч, ну, точно, – не одна. Кожне роздоріжжя змушувало задуматися кожного про наслідки, які чекатимуть на нього, у тому разі, коли він помилиться і поїде не тією дорогою. Тож інстинкт самозбереження проявлявся на повну – усі гуртувалися, надто до тих, хто мав гаджет з надійною GPS-навігацією.
Серед лісу зустрілася одинока альтанка, тож усі без особливих заперечень зупинилися щоб хоч трошки відпочити. Піски та спека виснажують.

альтанка

Альтанка

Хтось, необачний, зізнається, що в нього залишилося зовсім мало питної води, хтось ховається у затінку, просто всаджуючись на землю (чи то радше пісок) незважаючи вже на повсюди снуючих мурах. Але усіх цікавить лише одне питання, чи довго ще нам так «страждати»? Думки у «бувалих» різнилися, тож залишалося лише одне – рухатися далі й перевірити усі «оптимістичні» та «песимістичні» прогнози самотужки.

Зібравшись духом і силами ми рушаємо далі. І тут, як нагорода за усі утиски піщаної епопеї, гущавина лісу розвиднюється і ми виїжджаємо на берег Князівського водосховища.

Князівське водосховище

Князівське водосховище

Зразу відчувається прохолода води, яка у ньому прозора з коричневим відтінком. Хтось сказав «як чай», але мені більше сподобалося порівняння «як коньяк». Фарбована торф’янистими ґрунтами тамтешніх боліт, вона не втратила свої цілющі властивості – вода усіх без винятку поліських водойм містить підвищений рівень гліцерину. Різниця лише в чисельних показниках. Тож купання «в коняку» (чи «в чаї» – кому як завгодно) не аби як бадьорило, а перепочинок у затінку корабельних сосен, які ростуть на самому «пляжі», поступово відновлював сили, втрачені у протистоянні з поліськими пісками.

Купання в коньяку

Купання в коньяку

Оглядаючись навколо, чи, бувало, не загубив кого «зі своїх», ми поволі «сідлаємо» своїх вірних «залізних коней» і рухаємося далі. Чи то купання і відпочинок на березі водойми, чи то уже набутий досвід допомагали здолати решту піщаних випробувань без особливих труднощів. «Спішувалися» вже рідше, та і сили витрачали обачніше.
Хтось нарахував, що «піщаний» кілометраж становив 7 км. Так, мабуть, і було, але хотілося щоб їх виявилося більше, щоб хоч якось виправдати таку кількість витрачених сил і часу.
піски

Погляд у пісках

На виїзді з «нескінченного» лісу нас зустрічає мощена бруківкою дорога, що веде до села Лінчин. Перша «цивілізація» після стількох годин цих, як виявилося, не вельми багатьох «піщаних» кілометрів. Перший магазин, яких здається просто був неготовий до такої навали строкатих велотуристів, перевиконав тоді квартальний план з реалізації мінеральної води, снікерсів та всього іншого, що можна було з’їсти і випити.
Більше ніж половина наміченого на сьогодні шляху ще попереду, а сонце давно перевалило свій зеніт і усім своїм виглядом нагадує, що вечір вперто швидко наближається. Тож рухаючись далі твердим узбіччям бруківки чи асфальтом, укладеним ще в «часи розвинутого соціалізму», головне – дорогами з твердим покриттям, ми минаємо села Михалин та Балашівку. У селі Яцковичі група учасників, сидячи на дерев’яних прочовганих сходах чергового сільмагу, вирішує розділитися. Частина скорочує шлях і планує рухатися до села Вілля і далі на міст поблизу Соснового, що скоротить їх шлях на 10-12 км. Найбільш уперті, серед яких і я, їдуть повний маршрут – на Більчаки через Мочулянку. Сьогодні різниця в кілометрах не здається такою надто великою, але тоді для нас, майже виснажених вщент, це було вагомим аргументом.

Краєвиди по маршруту

Краєвиди

До речі, який маршрут не обиратиметься протягом всього другого дня марафону, з пісками чи без них, скорочений чи повний, усі стежки-доріжки ведуть через село Яцковичі. Тобто, можна як завгодно планувати, але потім перепланувати свій маршрут саме у цьому селі. В залежності від стану і власних бажань. Цікаво те, що який зі шляхів не був би обраний, він буде цікавим з точки зору велосипедного туризму. Усі вони проходять чудовими дорогами з твердим покриттям (гравій чи асфальт) посеред лісів, без будь-якого натяку на автомобільний трафік.

дорога

Дорога

Інше справа – це доза ендорфінів, яку можна недоотримати, скорочуючи чи полегшуючи маршрут. Ймовірно, що організм її очікуватиме – зрештою у планах було взяти участь саме у марафоні. Але, важливо, другого дня марафону кожен має можливість не тільки обирати прийнятне саме для нього рішення, а й змінити його. І це, звісно, добре.
А ми продовжуємо свій марафонський шлях, що проходить затяжними звивистими ділянками широкої лісової дороги спочатку до села Мочулянка, а потім далі до села Більчаки.
дорога лісом

Лісова дорога

Навколо – ні машин, ні людей, лише ліс та поодинокі групи велосипедистів, які то з’являються то знову зникають з поля зору. По всьому відрізку то тут, то там зустрічаються альтанки для відпочинку – чудова нагода для перепочинку, поповнення витрачених калорій та води, які майже виснажений організм все частіше потребував.
Сонце невпинно наближається до обрію. Уже не відчувається палючого дотику його променів, натомість все помітніше чути дотик прохолоди навколишнього лісу. Дорога, яка майже немає розгалужень і веде прямо до наміченої нами проміжної цілі, дозволяє без остраху розчинитися у ній згуртованій багатьма попередніми нелегкими кілометрами групі, в залежності від обраного темпу та потреб у коротких перепочинках.

Непомітно наша група значно порідшала, згодом нас лишилося тільки двоє – я і дуже на вигляд привітний учасник, Віталік, який при подальшому знайомстві відрекомендувався як ЗлийЮрист. Саме так, «ЗлийЮрист», одним словом, наголосив він тоді.
злойЮрист

ЗлийЮрист

Ну, якщо він і був схожий на юриста, то на злого, аж ніяк. Як би там не було, а короткотермінове існування нашого маленького ситуативного колективу було не аби яким важливим з точки зору подолання тривог і хвилювань, що знехочу виникали на цих багатьох кілометрах коридору з холонучого лісу посеред розкиданих на багато кілометрів осередків цивілізації.
Лісова дорога

Лісова дорога

Прохолодна лісова дорога з відносно рівним твердим покриттям (переважно встелена гравієм) якщо і не додавала сил, то вже точно помітно їх не одбирала. Тож ми, подолавши довгі лісові коридори, виїхали до села Більчаки, а потім дорогою, що проходить однією з ущелин Соколиних гір, які беруть тут свій початок, спустилися до понтонного мосту через Случ.
урочище Щербовець

Урочище Щербовець

Невдовзі, минувши село Маринин, ми прибули до нового місця ночівлі на галявину, що, зветься поляною Туристських Зльотів – тут часто проходять різноманітні масові туристичні заходи та змагання.

Маринин

Маринин

Місце було обране туристами не дарма. Поблизу знаходиться джерело Млинкова річка, а стрімка річка Случ, яку не можна визнати глибоководною, оскільки тече вона, в основному, місцинами з незначним заляганням твердих кам’янистих порід, саме поблизу поляни Зльотів має заводі 1,5-2-х метрової глибини – чудові місця для купання.

купання

Купання на р. Случ

купання2

Купання на р. Случ

Це було важливо. Купання на новому місці ночівлі було більш «комфортним». Правда, уже не було жодних сил та бажання «погребти» проти течії. Було тільки бажання зануритися з головою або, міцно стоячи на ногах, насолоджувалася тим, як стрімка течія омиває стомлене тіло. Вода допомогла швидше усвідомити, який ти насправді втомлений. Мушу визнати, втомленість цього дня відчувалася значно помітніше.

Теплий одяг, смачна вечеря – плов, гарячий чай, печиво, приводять тебе до тями.
вечеря

Вечеря

А вона тихо нашіптує на вухо, що, мовляв, пора, брате, відпочивати. Не слухаючи її, ти йдеш таки до галявини, де щось відбувається. Безліч оголошень і повідомлень. Розіграш лотереї. Ведуча своїм бадьорим голосом не дає заснути прямо на траві.

лотерея

Розіграш призів

Розіграш призів

Розіграш призів

Учасники на розіграші призів

Розіграш призів

Вечір поступово переходить у ніч. Вона вимушена перериватися – окремі групи та поодинокі учасники тільки завершують свій другий день марафону. Серед них і наш давній знайомий – власник розкішного Fat-байку – видно маршрут не завжди дарував йому його стихію. Виснажені, але не переможені, знесилені, але щасливі, вони проходять повз нас під наш підбадьорливий нерозбірливий набір голосних звуків, що мало б означати «ну, молодці, от і добре».

вечір, табір

Вечірній табір

Ніч накрила галявину, тож зустріч на ній йшла до завершення. Хтось залишався збирати та готувати інвентар до завтрашнього ранку, хтось поволі розходився по своїх тимчасових наметових домівках.

Поліська Січ 2016

Марафон Поліська Січ

Посеред ночі прийшов такий собі озноб, що аж кидало у дрижаки – перевтома таки далася взнаки. Не завадив би теплий чай, краще щедро посолоджений. Мені тоді пощастило, що випадково великих трилітровий термос стояв цієї ночі на збереженні у «прихожій» саме мого намету. Тепло-гаряча рідина швидко дісталася усіх куточків тіла, яке до цього марно намагалося чинити опір проявам втоми. Тож вони, непрошені, непомітно розчинилися. Аж до ранку.