Стоянка верхньопалеолітичних мисливців на мамонтів Бармаки (можна зустріти в науковій літературі іншу назву – Рівненська) була відкрита відомим рівненським геологом та археологом В.К. Пясецьким. Пам’ятка досліджувалась Лупенко Є.Л. (1982), Пясецьким В.К. (1990), Нужним Д.Ю. (2002-2005, 2007).

З 2018 року розкопки стоянки поновлені спільною українсько-німецькою експедицією Інституту археології НАНУ та Університету Ерлангену та Нюрнбергу під керівництвом В.П. Чабая. За роки досліджень на стоянці виявлено чисельні знаряддя праці давньої людини. Зокрема крем’яні наконечники списів та дротиків, різці, за допомогою яких виготовлялися знаряддя та прикраси з бивнів мамонта та кісток тварин, скребачки для обробки шкір та інші.

Серед знахідок особливо слід відмітити фрагменти прикрас з бивня мамонта з геометричним орнаментом та велику кількість викопних мушель з дірками, які вірогідніше за все, нашивалися на одяг.

Унікальність та надзвичайна важливість для науки стоянки Бармаки полягає у тому, що згідно особливостям крем’яного знаряддєвого комплексу, специфіці обробки бивня та орнаментальних мотивів, а також наявності великої кількості мушель-прикрас Бармаки є єдиною пам’яткою спорідненою із всесвітньо відомою стоянкою Мізин. Точне визначення дати існування пам’ятки за радіовуглицевим методом – є справою найближчого часу. На сьогодні існування стоянки Бармаки можна віднести до 16 – 14 тис років тому.